Жила країна поміж трав...

Поезія – це, напевно, якийсь далекий відгомін магії, таємниці, коли несподіваною силою літери сплітаються в слова, слова – в речення, вони вибудовуються в ошатну конструкцію, підібрану за римою і ритмом, і раптово ця конструкція… оживає! І ось уже слова ллються справжнім життєдайним потоком, в якому чутно і спів птахів, і шелест лісу, і шепіт світанкового заклинання. Поезія – це завжди певна внутрішня сила, вибух. Вона буває як легкою, піднесеною, так і різкою, актуальною, філософською.