Як домогтися досконалости в освіті

От издателя:

Книжка Тараса Возняка — своєрідний путівник по галицьких містечках, у яких більшість мешканців колись складали євреї і завдяки яким саме слово «штетл» («місто» мовою їдиш) стало метафорою традиційного способу життя східноевропейських євреїв. В XI столітті, втікаючи від релігійних цькувань, євреї мігрували із Західної Европи до Центральної. В Галичину єврейський люд почав масово прибувати щонайраніше у XIV столітті. Річ Посполита приймала до себе переселенців із Німеччини, Австрії та Богемії. Галицькі князі задля розбудови новостворених містечок запрошували євреїв та вірмен, бо ті мали славу добрих торговців та ремісників.

Християни прагнули відмежувати від себе юдеїв, втім, євреї й самі не хотіли асимілюватися. Вони творили замкнуті спільноти, оселяючися в окремих кварталах навколо синагог, що їх не можна було будувати пишнішими або вищими за місцеві церкви чи костели. Так іще від Середніх віків виникали ґета. А там, де юдейське населення ставало більшістю, на специфічне ґето — штетл — перетворювалося ціле місто.

Реконструюючи культурний ландшафт галицького єврейства, Тарас Возняк оминув найбільший осередок єврейської культури — Львів, про який уже написано доволі багато, і зосередився на малих містечках: на описі збережених та понищених архітектурних пам’яток, оповідях про культурних діячів, про релігійні пошуки — стосунки хасидів із мітнаґдім (ортодоксальними юдеями), діяльність просвітників-маскілів, що кликали єврейство до модернізації та европейської системи освіти. Возняк радить сісти в автомобіль і проїхатися шляхами Пауля Целяна, Бруно Шульца, цадиків Белза, Йозефа Рота, Йосифа Аґнона, Юліана Стрийковського — мандри світом, якого вже немає схиляють думати про минущість людського життя, бо натрапляємо тільки на уламки, що залишилися після Шоа. Зринають понищені мацеви (надгробні камені) із дивом уцілілих кіркутів (єврейських цвинтарів), клойци (приміщення, де читають Тору, Талмуд і рабинічну літературу; часто