Віддзеркалення

От издателя:

… Я висипаю з балкона розраду вчорашнього вечора, і вона розлітається попелом викурених сигарет, зітлілих думок, недогорілих сподівань. Така імпозантна картина, коли на неї дивитися згори: недопалки як символ краху, тотальної пожежі, що завдала ще більшої непоправності непоправному. Мені прикро, що я сфотографував у своїй пам’яті ту мить падіння, те- пер воно здаватиметься мені вічним. Вічним, як не- трі часу, які вплетені у свідомість кожного, і за ростом яких не встигає жодна жива душа.

Відчуваю, як моїм тілом котиться хвиля холоду. Та це все нічого не варте у порівнянні з вчорашнім цунамі порожнечі у темній кімнаті. Вона розповзалася стінами, робила їх викривленими і несиметричними, ховалася під ліжко і терлася об тіні предметів, звужувала їх і поглинала. Тільки один голос давав знати, що це місце не зовсім відчужене. Це мій голос і водночас зовсім не мій. І знову він лунає з кімнати, щоб нагадати мені, що я в цей час не сам.

— Твоїм забаганкам немає меж… Ти що там? Невже намагаєшся розібратися в собі? Дарма, без мене нічого не вийде.

Голос завершив сказане іронічним сміхом. А мені не хотілося відповідати. За цей час просто втомився розмірковувати над одним і тим же питанням. Бо відповідь завжди була іншою, не схожою на попередню. Чи я в силі розібратися в собі? Це нікому не відомо.