Та мета та фізика Карпат

От издателя:

Дивним чином, коли я написав перші кілька слів цієї книжки, мені на ногу сів величезний, чорний, з фіолетовим відливом вусатий жук. Неначе посланець лісу, гір та потоків, які прознали про те, що я здався і таки засяду за те, щоб записати цю книгу. А про неї йшлося давно. Він почав підніматися по моїй нозі – очевидно прийняв її за стовбур дерева. Дерева для нього дивовижного і такого ж теплого, як і інші стовбури того спекотного полудня. Дерева, що з якогось дива проросло на березі гірської ріки. Зрештою, чимало смерек довкола були молодшими від мене. Принаймні, він визнав мене частиною лісу, частиною гір. І тим неначе дав мені легітимацію на те, щоб таки записати цю книгу гір.

Іншою інспірацією було відчуття присутності якоїсь метафізичної реальності, що спало на мене, коли з десяток літ тому, втомившись, я присів на лаву під однією з маленьких гуцульських церков – в Ямнім під Яремче. Легіт понад рікою раптом почав розгойдувати лапи смерек, срібло верб. Таке трапляється у горах. Неначе й нічого особливого – просто якийсь вихор поміж гір. Але мені видалося, що гори щось мені говорили. Промовляли до мене. Як промовляло і місце, яке стало раптом щемко моїм. І це запам’яталося.

Беручись з’ясувати, хоча б для себе, що такого особливого є в твоїй вітцівщині, якою для мене, попри все, є Карпати, я не можу не віддати їй належне цією скромною розвідкою. Це те, що я вмію. Звичайно ж – вона не є повною. Це тільки декілька штрихів, якими я пробую сам собі пояснити ту дивну тягу до цих місць. А заразом дещо порозмірковувати про справи насправді звичні і буденні, які ми зазвичай не зауважуємо.

Предметом добродушних кпинів наді мною є те, що, коли я вибираюся поза місто, то мій автомобіль сам розвертається у бік гірського пасма Карпат. Куди б я не прямував, я неодмінно до нього повертаюся. Піднімаюся д’горі. Крок по кроку спинаюся до тієї останньої вершини. Як і всі ми, хто б куди не прямував – чи то дійсно у гори, чи до схи