Штіллер (Класична проза)

Невдячна справа зривати маски з інших, а зривати маску із себе — й поготів. Лише поодинокі сміливці наважуються побачити своє справжнє обличчя. На залізничному вокзалі поліція арештовує чоловіка, схожого на Штіллера. Хоча той запевняє, що він — Вайт. Однак йому не вірять. Сидячи в буцегарні Вайт намагається зі слів довколишніх скласти образ Штіллера. А ще збагнути, чому дружина прокурора переказує йому вітання? Чому колишня балерина Юліка так прагне зустрітися з ним і запевняє, що він і є Штіллер, її чоловік. І хіба не дивно, що єдиний, хто насправді розуміє його, це прокурор? «Я — не Штіллер...» Від перших слів роману й аж до останніх він один супроти світу, супроти юрми. Його життя сповнене гірких розчарувань і поразок, а втім, це його шлях до себе справжнього... Чи вдасться герою відстояти себе? Чи зможе відкинути ролі, начеплені на нього спільнотою? Чи вдасться йому вберегти свою ідентичність?