Ровер

Мистецтво пригадування

Мовити про нову збірку «Ровер» Василя Махна, народженого у Чорткові, нині нью-йорківця, можна багато і довго, розглядаючи під різними кутами. Вона витікає із попередніх збірок автора. Згадати бодай останні в часі прозову «Котилася торба», поетичні «Зимові листи» та «Я хочу бути джазом і рок-н-ролом. Вибрані вірші про Тернопіль і Нью-Йорк». У «Ровері» коліщата есеїстики та поезії рухають одне одного.

Вони несуть ровер у напрямку, давно характерному для Василя Махна. Читаємо про пограниччя, відгадуємо пригадування та конструювання, віднаходження себе та свого місця, виписування простору. Тут проступає те, про що писав Богдан Рубчак: «Махно ж бо передусім поет місця, поет простору, що різьблений часом, – поет часопростору».

У «Ровері» чи не найвиразніше спостерігається мистецтво пригадування. Виписування простору дитинства, простору зав’язаного на часі, чи навпаки.

Бабця дістала шалінову хустину з ружами — вдягнула білу сорочку — і взяла полатану сумку
з якою ходила до склепу по хліб і помідори — кажучи що води нап’ємося в полі з джерела або
біля Червоної керниці — запихаючи у сумку порожню фляшку з-під горілки з надщербленою шийкою
та помащений смальцем хліб — треба ж таки перекусити
Стрийну ми наздогнали біля Червоної керниці — вона була в сандалях — квітчастій спідниці —
з такою ж сумкою вервечкою та хустинкою — в яку поклала гроші (вірш Матір Божа Криволуцька)

Географія творить кістяк «Ровера». Тут химерно перемішуються локації: Париж, Тернопіль, Чорків, Приліпацу, Нью-Йорк, Єрусалим, Дрогобич.

Простір у «Ровері» описаний ретельно. Він рельєфний, детально сконструйований майже тактильний. «Я проїжджаю всі ці зупинки — 11-та школа, Універсам, Текстильник, Шостий м