Підривна література. З Нотаток Редактора

От издателя:

У наш час думка про те, що незалежна Польща неможлива без незалежної України, давно стала не лише загальним місцем польської політики, а й наріжним каменем суспільної думки країни на захід від Бугу. Півстоліття тому цю думку впроваджував у масову свідомість через свій паризький журнал «Культура» визначний польський суспільний мислитель ХХ ст. Єжи Ґедройць. Тоді багато польських читачів сприймали його думки як несподівані чи навіть зрадницькі, бо вони йшли врозріз із традиційною суспільною опінією поляків щодо українців. Ґедройць не був першим поляком, котрий прагнув знайти порозуміння з українцями на ґрунті рівноправності й взаємоповаги. Його діяльності в журналі Kultura після війни передувала тривала робота попередніх генерацій польської політичної думки: твори української школи польської літератури початку — середини ХІХ ст. (Міхал (Михайло) Чайковський, Міхал Ґрабовський, Тимко Падура, Броніслав Залєський та ін.), поляків-українофілів народовського напряму (Павлин Свєнціцький, Олександр-Ян Яблоновський, Валер’ян Калінка та ін.), галицьких політиків, котрі походили з земельної аристократії (Леон Сапєга, Влоджімєж (Володимир) Дідушицький, Володислав Федорович та ін.), представників ППС (Польської соціалістичної партії): Юзеф Пілсудський, Леон Василевський та ін.). Зрештою, великий вплив на Єжи Ґедройця повинна була справити і діяльність того відламу польської суспільної думки, який вийшов за межі польського табору і став виразником українських національних інтересів. Передусім ідеться про Володимира Антоновича та В’ячеслава Липинського.

Несприйняття українців як рівноправних партнерів у політичному співжитті двох сусідніх народів можна вважати рецидивом імперського мислення панівного у минулому народу. З іншого боку, у точці зору поляка не можна не побачити певної логіки й рації. Такої ж логіки, як та, якою керувалися англійці щодо ірландців, шведи — щодо фінів, німці — щодо тих самих поляків у Західній Польщі, росіяни —