Підривна література. Свічка у вікні

От издателя:

Перед нами — свого роду публіцистичний заповіт Джеймса Мейса на тему, що стала сенсом його життя. Всі статті, вміщені у збірці, написано 2003 р. Незадовго перед тим Мейс тяжко хворів, протягом кількох місяців перебуваючи між життям та смертю — навіть поза останньою межею. Того разу завдяки підтримці родини та друзів, допомозі колег він вирвався з її лещат і з притаманною йому завзятістю та самовіддачею продовжив свій земний шлях. Відгомін тих страшних днів читач побачить у одному з представлених текстів — там, де Мейс пише про кров українських журналістів, що тече в ньому.

Зрештою, наслідки перенесеного виявилися фатальними, а оптимістичні сподівання — нездійсненними. Та був час, коли, попри очевидну фізичну слабкість і жах пережитого, здавалося, що все могло скластися інакше.

Не додавала оптимізму й ситуація в Україні. Мейс сприймав її, наче оголений нерв, — уже розгорталася президентська виборча кампанія 2004 р. Її брутальний перебіг та можливі катастрофічні наслідки Мейс відчував значно гостріше, ніж переважна більшість наших співгромадян. Не часто, але таке буває — іноземець хвилюється більше, ніж ті, кого це мало б стосуватися у першу чергу. До речі, Мейса не сприймали сучасники як постать надзвичайну: людина як людина, трохи дивакувата. Нестача цієї дивакуватості стала зрозумілою згодом.

Утім, це внутрішній бік справи. Для тих, хто її не знав, усе виглядало добре — відвідання США, Італії, конференції, публічні виступи, в тому числі — у Верховній Раді України... Про таку свою активність Мейс подекуди згадує в публікаціях, що фактично кожного тижня друкували в газеті «День». Із 1998 р. він редагував її англомовний дайджест, був консультантом видання та, по суті, штатним працівником редакції. З нею пов’язано відкриття Мейса як відомого українського публіциста.

Дещицю його творчої спадщини останнього періоду життя читач зараз тримає у руках. За обсягом та, часом, за жанром — це дуже різні матеріали. Во