Підривна література. Рік мовчання

От издателя:

Великі українські справи історія доручала вирішувати зазвичай не сановитим за походження, а тим, хто виростав із народної стихії боротьби за виживання нашої нації. Тож не геніальний Микола Гоголь узяв на себе місію створити Біблію українського відродження, а селянський син Тарас Шевченко. І втілювати в життя заповіт Великого Кобзаря через створення власної збройної сили довелося не генералу-українцю, яких вистачало на службі в Російській імперії, а звичайному, як багатьом здавалося, журналісту Симону Петлюрі.

Але то українцям так здавалося, бо російський академік Федір Корш задовго до революційних подій 1917-го пророче заявить, що Петлюра — з породи вождів, і стане він провідником народних мас, коли надійде слушна година. І справді, ідея Самостійної України, яка покликала до державницького чину Петлюру, з його іменем творила і національно-державницьку свідомість, і стихійне бажання йти до остаточної перемоги, до повного тріумфу національних ідеалів.

Так, доля визначила Петлюрі найчільніше місце в історії України на початку ХХ століття, пов’язуючи цілу епоху національного відродження з його іменем. Бо готовий він був віддати за Україну своє життя. І не лякали його чисельні ворожі лави, оскільки завжди пам’ятав, що виконує найсвятіший обов’язок перед рідним народом і майбутніми поколіннями. І закликав пам’ятати, що «кров, пролита для цієї величної мети, не засихає. Тепло її все теплим буде у душі нації, все відограватиме ролю непокоючого тривожного ферменту, що нагадує про нескінчене і кличе на продовження розпочатого».

Він кликав за собою найширші маси на боротьбу за самостійну Україну. І їхня національна свідомість пробуджувалася й зростала саме під впливом його імені. Зрештою, вони ставали петлюрівцями, бо вірили його кожному слову, за яке він відчував свою відповідальність.

Він володів умами всіх не тільки завдяки державницькому чинові — на широкі маси магічно впливав і своїм словом, яке відгранював уж