Підривна література. Питання атомної війни і визвольна революція

От издателя:

Степан Бандера (1909 — 1959) — людина, навколо якої існує чимало міфів. Для радянських людей — це монстр, людиноненависник, кровожерливий «буржуазний націоналіст». Таким чи майже таким його й далі сприймають наші сусіди — росіяни, поляки. Для свідомих українців — це незламний борець за незалежність, який був ладний жертвувати собою і вимагав такої жертовності від інших. У цих міфах — зрештою, як і в будь-якому міфі — є частка правди і частка неправди. Інша річ — яке співвідношення між ними.

Справжній Бандера не зовсім такий. Звісно, він не монстр. Але й не безкомпромісний (а отже, і прямолінійний) борець. Це — талановита й думаюча особистість, яка, з огляду на обставини, стала борцем. Як відомо, його батько був священиком. І в молоді роки Бандера засвоїв гуманні християнські цінності, християнську повагу до людини, а також неприйняття несправедливості. Він, взоруючись на християнських мучеників, готував себе до тернистої дороги — знав, що його чекають важкі випробування.

Він хотів бути землеробом, займатися благородною сільськогосподарською працею. Не судилося... Випало на долю відбути резонансні судові процеси у Варшаві та у Львові, звідати страшну польську тюрму «Святий хрест» (промовиста назва!), інші польські в’язниці, німецький концтабір «Заксенгаузен», пережити смерть батька, розстріляного більшовиками, та братів, замучених німецькими нацистами. І загинути від рук спеціально підготовленого радянського агента-терориста.

Хоч як це дивно, але спадщина Бандери як теоретика, публіциста й далі лишається неосмисленою. Зокрема це стосується його статті «Питання атомної війни і визвольна революція», публікованої на шпальтах часопису «Визвольний шлях» у 1957 — 1958 рр. У той час питання атомної війни широко дебатували. Навіть вважали, що вона можлива. Через якихось п’ять років світ опинився на межі цієї війни — мається на увазі Карибська криза.

Ще 1957 р. Бандера вважав, що атомна війна (тоді тільки почалося