Підривна література. Про українську мову й українську справу

От издателя:

Громадяни, які народилися і стали дорослими в уже незалежній Україні, сприймають Михайла Грушевського як батька-засновника національної державності. Його монумент — неподалік від резиденції Центральної Ради, тепер — Будинок вчителя на вулиці Володимирській у Києві. Його іменем названо вулицю, на якій розташовано Верховну Раду і Кабінет Міністрів України. Його портрет Національний банк України зобразив на 50-гривневій купюрі.

Глибокі знання в галузі національної історії і державотворча діяльність поєднувалися у М. Грушевського з яскравим журналістським талантом. Апелюючи до громадськості, вчений закликав концентрувати сили на здобутті власної державності. Оцінюючи становище українців на початку XX ст. у двох сусідніх імперіях — Російській та Австро-Угорській, він з гіркотою занотував: «По своєму числу український народ стоїть зараз по перших, «світових» народах Європи, а яке він має значіння чи в політиці, чи в культурнім, чи в економічнім житті? Ніякого! Якби зник український народ, то й пес би за ним не гавкнув».

До революції 1905 — 1907 рр. діяльність М. Грушевського в Росії була неможливою. Він емігрував до Австро-Угорщини і став головою Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ). Коли Микола II змушений був «дарувати» підданим громадянські свободи, Грушевський поїхав на Велику Україну, зустрівся із своїми однодумцями й домігся перенесення видання органу НТШ «Літературно-науковий вісник» до Києва й заснування першої в Росії щоденної газети «Рада».

Живучи в Австро-Угорщині, М. Грушевський переймався подіями в громадсько-політичному житті сусідньої країни. Коли в Санкт-Петербурзі готувалися організувати гучне святкування 200-ліття перемоги російської зброї під Полтавою, він запропонував своїм колегам із НТШ відсвяткувати низку альтернативних ювілеїв. 1909 року в «Записках НТШ» з’явилася його стаття «Шведсько-український союз 1708 р.»

Одразу після царського маніфесту 17 жовтня 1905 р. М. Грушевський поча