Підривна література. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала

От издателя:

Перед нами чотири статті — як чотири удари в ґонґ. Кожна з них написана на визначальному етапі нашої державності, — чи то напередодні Незалежності, чи на порозі нового століття, чи на 20-ту й 21-шу річницю, коли Українська держава, за людськими мірками, ввійшла у своє повноліття. Статті-попередження, статті-діагнози, статті-прогнози.

Коли писалися перші дві, проаналізовані в них проблеми ще тільки окреслювались. Але в умовах створення незалежної держави, під прискіпливим оком світових рецепцій і перехресним вогнем інтерпретацій, часом упереджених, а то й відверто негативних, необхідно було поставити оптику евентуальних викликів і загроз та осмислити їх на перспективу.

Кожна нація, попри всі драматичні події у своїй історії, має щось своє, неповторне, свої культурні досягнення й еманації, які становлять її «гуманітарну ауру», роблять її «впізнаваною» й цікавою для світу. Хронічна «ніч бездержавності» не сприяла створенню такої аури: впродовж віків українську культуру, найкращі її вияви, що могли б стати надбанням Європи і світу, витісняли на марґінеси і в небуття — шляхом заборон і репресій, морального і матеріального нищення шедеврів цієї культури. Це призвело до спотворення культурного коду нації, зумовило численні перекоси й патології в її самоосмисленні, а відтак і в зовнішньому сприйнятті.

Тим часом у суспільстві домінували прагматичні розмови про політику й економіку, про добробут як про першочергову людську потребу, і цілковито ігнорувалась основа основ національного буття — культура. Натомість панувала кричуща відсутність світоглядних основ, криза самоідентифікації, історична амнезія і — як результат — незахищеність і некомунікабельність української культури у момент боротьби за Україну, за її гідне місце на ментальній мапі світу. Терміново й імперативно необхідний був потужний «мозковий центр», який би від самого початку виробив концепцію держави, засновану на адекватно інтерпретованій культурній ідент