Переможене горе. Мнемонічні фігури (без)державної літератури

Нова книга Івана Монолатія є своєрідним продовженням його попередньої праці «Від Донецька до Перемишля. Як сучасна література «пам’ятає» українські міста». І якщо у ній автор запропонував перевірку міст на пам’ять, то тепер він пропонує перевірити нас, читачів, на пам’ять творів (без)державної літератури. Час дії – ХХ століття, місце дії – Україна і довкола неї (не обов’язково ХХ століття). Герої – мнемонічні фігури.
Для своїх студій автор обирає твори, які, на його думку, можна вважати мнемонічними парами: «Сліпці» - «Вершники», «Людина покірна» - «Тигролови», «Залізний куркуль» - «Жовтий князь» тощо. Твори кожної пари з’явилися приблизно в одному і тому ж часовому проміжку. Не всі вони відомі на широкий загал, отже, завдяки автору відбувається своєрідне повернення їх до нашої літературної пам’яти.

Починається дослідження роздумами над творами Миколи Бажана «Сліпці» та Юрія Яновського «Вершники», а завершується творами «Збирачі каміння» В’ячеслава Медведя та «Листя землі» Володимира Дрозда. Між ними ще вісім пар родом із ХХ століття.

Ключовими у книзі є мнемофігури, мнемоінструменти та топоси, які автор називає атрибутами пам’яти. Серед топосів він виділяє топос поразки, перемоги, революції, геноциду, війни, біженства, екоциду та посттравми. Саме вони є визначальними для аналізованих художніх текстів. Вони пов’язані з відповідними мнемофігурами: Сліпці, Вершники, Тигролови тощо. Фактично мнемофігури автор виводить із заголовків («Роман про добру людину», «Україна в огні», «Людина і зброя». Кожна пара становить собою характеристику певного періоду нашої історії, що для Івана Монолатія важить іноді більше, ан