Лісова пісня. Вибрані драматичні твори (Відомі та незвідані)

Леся Українка (1871–1913) — зірка першої величини на світовому літературному небосхилі. Її мистецькі ідеї, образи, сюжети глибоко закорінені в європейський культурний простір і тисячами ниток поєднують український дух з пошуками відповідей на засадничі питання буття індивіда й людства. Геніальна письменниця, використовуючи античні, біблійні, середньовічні мотиви, пов’язані з історією різних народів, писала про те, що бентежить розум і серце небайдужої людини: кохання і зраду, віру і глухоту, свободу і рабство, вічність і дочасність. Тексти Лесі Українки багаті на метафорику, алегорію та ремінісценції зі світовою класикою, але, попри всі екзотичні шати, завжди в центрі уваги мають українську історію, неначе заломлену в краплях чужого досвіду. Спадщина авторки надала вітчизняній культурі вишуканого інтелектуального блиску та великою мірою сформувала нашу національну стійкість, стала частиною канону української літератури. Неповторний художній світ Лесі Українки вирізняють напруга, оригінальні сюжетні лінії, сильні літературні характери та складний і захопливий розв’язок конфліктів.

У цьому виданні надруковано найвідоміші драматичні поеми Лесі Українки: «Одержиму» (1901), «На руїнах» (1904), «В катакомбах» (1905), «Кассандру» (1907), «Бояриню» (1910), «Оргію» (1913), а також драмуфеєрію «Лісова пісня» (1911). Названі тексти порушують вічні питання сенсу життя, зокрема проблему особистого та національного визволення, віри як передумови поступу, любові — основи людського єства, багатоликості зла. І відповіді читачі мають винаходити самі, адже культурні коди в Лесі Українки майстерно сховані за архітектонікою творів. Це сучасна література, бо описує те, що нам болить сьогодні й гоїть наші рани, спонукає до роздумів і вселяє надію.