Кров на чорній ріллі. Есе-біографія Василя Стефаника

От издателя:

Його називали Володарем дум селянських, Мужицьким Бетховеном, а він вважав себе Великим страдником. Над ним висіло прокляття за сподіяний предками злочин — знав, що має спокутувати його. Від того все навколо було чорним, як мужицьке поле. Чув себе листком берези, котрого пірвав вітер, забрав від мами. Постійно мучив його неспокій. Ніде не знаходив пристановища. Вчився на лікаря, але не став ним. Був послом до віденського парламенту, але нічого суттєвого зробити не зміг. Жив у боргах. Соромився своєї бідності. Боліли йому людські страждання. Натягував від того струни душі своєї і виливав свій біль на папері. Постійно сумнівався, чи його письмо буде зрозумілим. Франко вважав його своїм наслідником у літературі, критикував тих, хто хотів спримітизувати написане ним. Таким постає Василь Стефаник в есе-біографії Романа Горака «Кров на чорній ріллі».