Імпульс. Іван Левинський. Павло Гудімов; Богдан Гой; Наталія Матлашенко

Існують хроніки. Вони покликані фіксувати події та складати їх на полиці днів, місяців і років, щоб згодом можливо було зрозуміти, що відбувалося тоді та що відбувається тепер навколо тебе.

Для чого це робиться?

Для логічного упорядкування світогляду. Для заспокоєння та розуміння: все можна проаналізувати та розставити по місцях, а потім, із почуттям виконаного обов'язку, прямувати далі.

Існують художники. Вони також створюють хроніки, однак із іншою метою. Їхнє прагнення – знайти та зафіксувати сьогоденні артефакти, часом нереальні, абсурдні й неформатні для звичайної аналітики, але неймовірно потрібні тут і зараз для самих художників і середовища. Такі мистецькі хроніки покликані не розуміти минуле, а впливати на майбутнє.

Як і Арістотелівську метафізику, ці хроніки неможливо втиснути в чіткі наукові чи дослідницькі рамки. Тому назвемо їх «Метахроніками».

Метахроніки – це видання (мистецькі об'єкти), які мають показати широту художніх вимірів сучасності, метафори реальності. Коли ж спливають роки з моменту їхньої реалізації, вони демонструють й альтернативне минуле. Звернення до них, як до бази для нових проектів, стверджує реальність і обґрунтованість методу хронік художника.

Матеріальне втілення «Метахронік» – це книги художника, щоденники, самвидави. Ці формати найбільше відповідають головній меті твору: власне апропріації реальності, можливості показати її такою, як прагне безпосередньо художник.

Робота з книгами, як носіями культурних фондів (незважаючи на форму відтворення: графічна новела, текст, фотоальбом, книга-об'єкт), важлива через художній жест входження митця в простір «серйозної», аналітичної інформації, у бібліотеку,